Ілля Хаджинов: «Стратегічне бачення розвитку Донецького національного університету у нас є»

5 травня 2023 року Донецький національний університет імені Василя Стуса у Вінниці офіційно отримав нового ректора. Ним став 44-річний Ілля Хаджинов, який до недавнього часу обіймав посаду проректора з наукової роботи.

У першому інтерв’ю в новому статусі Ілля Хаджинов розповів про перебіг передвиборчої кампанії, поточну ситуацію в університеті, як залучити якомога більше абітурієнтів та які структурні зміни очікують на ДонНУ.

— Іллє Васильовичу, чому взагалі Ви вирішили боротися за посаду ректора Донецького національного університету імені Василя Стуса?

- Це питання комплексне. Наш Університет є одним із авторитетних та потужних освітніх центрів України. Місця, що ми займаємо в національних та міжнародних рейтингах, тому підтвердження. Як і будь-яка потужна структура ми маємо свої сильні сторони та потенціал до зростання. Останнім часом проглядаючи кількісні та якісні показники розвитку ДонНУ, в мене склалося відчуття, що ми закріпили власні сильні сторони, але мали питання щодо реалізації існуючого потенціалу для зростання. Це й спонукало діяти. Як то кажуть, є можливість, відчуваєш сили – чому б і не спробувати? До того ж, мої батьки пропрацювали тут 45 років. І все моє життя, так чи інакше, було пов’язано із Університетом змалечку. Тому це було принципове питання.

— Я читав, що Вас звільнили з посади проректора з наукової роботи незадовго до виборів…

— Скоротили.

— Чим пояснили?

— Можна я промовчу?

— Авжеж.

— Просто я не хочу, щоб це виглядало, ніби я в чомусь звинувачую попередників. Ситуація, що склалася, змінила точки зору, наприклад, дозволила переосмислити підходи до моделі управління нашою Alma Mater. Якщо б мене не скоротили, я б не став ректором. Тому я за це навіть вдячний. Найкращої реклами у мене не було.

— Це скорочення сталося до того, як Ви вирішили йти на вибори?

— Рішення про те, що буде скорочення було прийнято ще до того, як оголосили вибори.

— Загалом як Ви оцінюєте сам виборчий процес: чи все відбувалося прозоро?

— Прозоро. Розумієте, вибори ж відбуваються в Університеті не кожного дня. Для мене це було вперше в статусі кандидата. В принципі, все було прозоро та прогнозовано. Раніше я спостерігав за процесом зсередини, як співробітник, брав участь у роботі організаційного комітету. Я розумію, як це відбувається, тому був готовий до цього. До самої процедури запитань немає. Якісь дрібні речі розв’язувалися дуже просто, тому що це поточні моменти.

— Я прочитав Вашу програму та мене зацікавили декілька пунктів. Ви писали, що 2020 року Університет мав 4200 здобувачів освіти, зараз - суттєво менше. Про які цифри ми говоримо сьогодні?

— Якщо я правильно пам’ятаю звіт ректора за 2022 рік, це менше 3000 здобувачів, десь 2900. Я не впевнений, що це цифри вже після випуску магістрів взимку.

— Якщо говорити про фінансове співвідношення: скільки коштів отримує Університет від держави, а скільки - від контрактів у відсотковому співвідношенні?

— Від контрактів зараз більше, хоча раніше було навпаки. За моїми оцінками, приблизно 60% - це контракт, 40% - бюджет.

— Які ще є джерела фінансування Університету? Можливо, якісь грантові проекти?

— Авжеж, це і грантові проекти, і програми міжнародної співпраці. В Університеті є довготривалі міжнародні проєкти, є й короткотермінові. Також є платні освітні послуги, які надаються на замовлення стороннім особам. Вони не стають здобувачами, але є слухачами Університету. Наприклад, підготовка до ЗНО, або підготовка до складання іспиту з іноземної мови на рівень С1/В2, кому що потрібно. Можливо, це науково-технічні послуги. Звертаються підприємства, стосовно експертиз або розробок.

Джерел різних багато, але вони, в порівнянні з нашою основною діяльністю складають 1-2% від нашого загального доходу. Це можуть бути суттєві цифри, умовно кажучи, 1 мільйон гривень на рік, але загалом для Університету це 1%. Хоча для наукового колективу це суттєва сума, яка дозволяє зробити певні дослідження, які будуть ґрунтовними та матимуть результат у вигляді наукових здобутків. Все треба порівнювати, але й нехтувати такими коштами не варто, бо вони можуть приносити не тільки гроші, а й соціальний капітал і людський капітал. Бо люди розуміють, що є Донецький національний університет, і навіть без грошей готові спілкуватися із ДонНУ імені Василя Стуса, тому що атмосфера така, люди приязні. Нам часто кажуть: «Ми до вас підемо, бо у вас таке є, а в інших Університетах ми такого не відчуваємо».

— Ви казали, що одна із Ваших задач - створення загальноуніверситетських майданчиків з інклюзивними заходами, які б дозволили зібрати під кожний факультет зацікавлену аудиторію. Як ви це бачите, на якій платформі?

— Мається на увазі – шалена підготовча робота із широкою аудиторією. Певною мірою, мова йде про те, що ми маємо робити не загальну презентацію Університету, а факультетів або окремих спеціальностей. Запрошувати саме тих, хто зацікавлений у цих спеціальностях. Наприклад, хіміки роблять захід і ми знаходимо якусь школу у Вінниці або в районі, і кажемо, що Донецький національний університет пропонує всім зацікавленим взяти участь в експериментальних заняттях з хімії. І ми таким чином що робимо? Збираємо тих, хто саме зацікавлений у природничих спеціальностях і даємо їм цей продукт.

Тому, першочергово, це підготовча робота, зокрема, приймальної комісії, відділу маркетингу. Ідей у нас багато і ми вміємо зачепити за щось, тому що людям це подобається. Ось цю роботу нам потрібно вести, багато цільових аудиторій. Це не тільки школярі, це ще й їхні батьки. Тому що є багато варіантів, що можуть робити батьки в Університеті: підвищувати знання української мови, здавати англійську мову, вступити в аспірантуру, отримати другу спеціальність, тобто, безліч варіантів, що можна робити. Ми маємо диверсифікувати наших здобувачів, в тому сенсі, що вони мають бути різного віку. Освіта протягом життя та ідея відкритого Університету  – цього ніхто ще не скасовував.

— У 2014 році понад 90% студентів складали ті, хто поїхав до Вінниці за Університетом. Фактично, переселенці стали основою ДонНУ. Зрозуміло, шо з роками динаміка абітурієнтів-переселенців знижувалася, принаймні, до 2022 року. Яка ситуація сьогодні? Про яку кількість переселенців серед студентів ДонНУ ми можемо говорити сьогодні?

— Ви маєте рацію, коли кажете про те, що це було 90%. Зараз, на мою думку, ми маємо зворотну тенденцію, але переселенці продовжують вступати та навчатися до нашого Університету. І треба сказати, що на жаль, через початок повномасштабної війни кількість переселенців зросла ще. Можливо, цього року, будуть ще переселенці, тому що тепер це не тільки Крим, Донецьк, Луганськ, до яких ми звикли, а ще й Херсонщина, Запорізька область та Харківщина.

Насправді, це виклик і для нашої держави і для Університету. Через те, що ми перемістилися ще у 2014 році потреби переселенців ми розуміємо краще, ніж інші, хоча вже вся країна зрозуміла, що таке війна. Ми повинні поважати один одного та працювати на спільну перемогу щодня. У мене є такий пункт програми, що ми маємо дотримуватися гасла Celebrating diversity (вітання різноманітності – ред.), бо тоді ми стаємо тільки сильнішими.

— До речі, про різноманітність. А яка зараз ситуація зі студентами з інших країн? Чи вони є, і якщо так, то звідки?

— У нас були китайці – вони закінчили навчання у 2015 році і потім вже Китай не дозволяв приїздити громадянам своєї країни до України. Було багато представників африканських країн. Зараз у нас Латинська Америка – це Еквадор. Шість слухачів на підготовчому відділенні і навчаються 20 іноземців на різних курсах і на різних спеціальностях. Є Пакистан, є Індія, Туркменістан (дуже толкові дівчата), також азербайджанці. Здебільшого, серед тих студентів, які у нас навчалися з іноземців були представники країн СНД. Як не дивно, було багато білорусів, які народилися в Україні. Тобто, паспорт у людини білоруський, прізвище – вірменське, а спілкується вона українською.

— Щодо студентського самоврядування: Ви оголошували вирішення питання з юридичним оформленням студентського самоврядування. У якому статусі воно перебуває зараз?

— В першу чергу, мова йде про те, що в Університеті є така юридична особа як «Асоціація випускників та студентів Донецького національного університету», як громадська організація, яка має грантову історію. Але студенти про неї не знають: коли ми з ними зустрічалися під час передвиборчих перегонів, вони ставили ці питання. Знову ж таки, якщо їм та громадська організація не сподобається, вони можуть робити свою, яку вони хочуть. І річ в тому, що вони зможуть отримати фінансову автономію від університету, щоб вони не ходили і не просили, а вони, швидше за все, будуть більше заробляти, ніж їм може дати рідний університет. Можливо, навіть я буду до них звертатися із проханням по допомогу. Тому що у них є можливість писати гранти, писати проєкти, у кожному з них є частка до 20% на адміністрування проєкту. А адміністрування дає можливість працевлаштувати в ці ГО студентів за фахом. Вони отримують перший досвід роботи за фахом, що є дуже важливим. Мова йшла саме про це: вони мають працювати і робити те, що вони хочуть, можуть, все що не заперечить законодавству та внутрішньому статуту Університету.

— Один з ваших пріоритетів: збереження та посилення кадрового потенціалу Університету. Наскільки великий відтік кадрів Ви спостерігаєте останніми роками? І за рахунок чого ви можете посилити науково-викладацький склад?

— Приклад, що я наводив на зустрічах з колективом: два роки тому ми робили рейтинг усіх викладачів. Це був топ-40 – 10% від загальної кількості усіх викладачів. Минулого року та позаминулого – це топ-25. 150 викладачів пішли. Чому пішли? Ми залежимо від студентів. Менше студентів – менше викладачів. Тому, першочергово, це набір студентів. Від того, скільки ми їх наберемо, залежить наш добробут і те, наскільки ми зможемо підтримувати той потенціал, про який ми говоримо.

Чому така текучість кадрів? Можливо, психологічний клімат не дуже сприятливий. Навантаження зростає, а зарплата – ні. Питань дуже багато. А другий приклад – це потреба в гуманізації управлінської ланки в Університеті. Переосмислення низки бюрократичних процедур та залучення широкого кола співробітників до процесів прийняття рішень може дозволити покращити ситуацію із плинністю кадрів. Бо, з одного боку, у співробітників може з’явитися додатковий час на реалізацію, наприклад, проектної та грантової діяльності, що може стати додатковим джерелом доходу. З іншого, психологічні заохочення також відіграють свою роль. Залучений до процесу прийняття рішення співробітник має більш чітке бачення того що та для чого він робить. Тай про добре слово не варто забувати. Люди це відчувають і позитивно реагують. Якщо ти комусь потрібен, мені здається, це приємно та важливо.

— Я багато чув про те, що після переїзду Університету чимало співробітників, які мали вагомий вплив на його життя у Донецьку, були змушені звільнятися. На їх місця брали лояльні до попереднього керівництва місцеві кадри. Скільки в цьому правди?

— Ми розуміємо, що психологічний стан — це не тільки на роботі, але й вдома. Коли у тебе нема де жити, ти не знаєш, що з твоїми родичами, які знаходяться на окупованій території, ти думаєш, як би заробити, щоб зняти квартиру і так далі, це спричиняє тиск і ти цього не витримуєш. Психологічний тиск може бути ще й таким. Він стосується і побутової незадоволеності, умовами проживання, коли всі жили в гуртожитках, не було гарячої води, по 10 людей в кімнаті. Це все впливає. Дехто цього не витримував і звільнявся. Але є ще факт того, що життєві обставини змінювалися і люди їхали туди, де їм краще, де їм простіше. Звинувачувати людей за це не можна. Хтось повернувся в Донецьк, хтось в Луганськ, хтось виїхав за кордон – такий їхній вибір. Ми маємо прийняти їхнє рішення. Шкода, що такі люди пішли з Університету. З одного боку, питання їхнього повернення — гарне. Але, на жаль, можливості такої та місця, куди б їх запросити і мені не було соромно, зараз немає. Тому для мене завдання — стабілізація чинного положення, щоб, як казав Гіппократ, не зашкодити. А потім будем переходити до розвитку. Сподіваюся, що у нас вийде, бо багато людей написало мені, що справедливість є в світі. Я їм кажу: «Для кожного з нас справедливість має різне втілення. Ми очікуємо одного, а результат може бути зовсім іншим». Вони кажуть: «Ми розуміємо це. Але розуміємо, що ставлення до колективу змінюється. Ми розуміємо, що Ви не розв’яжете всі проблеми, але це нелегкий шлях, який ми маємо пройти». Хоча я сподіваюся, що ми всі проблеми вирішимо.

Стосовно лояльних до попереднього керівництва місцевих кадрів я відповім таким чином. Багато співробітників сьогодні є вінничанами. І вони так само опікуються благополуччям нашого Університету приходячи кожного дня на роботу. На сьогодні мені б не хотілося проводити паралелі між донецькими та вінницькими співробітниками. Ми - єдиний колектив, який працює на спільний результат, а люди в ньому професіонали своєї справи. Було б дивно заперечувати, що за цей час не сформувалося різних міжособистісних зв’язків між співробітниками, в тому числі й відносин із колишнім керівництвом. Моя думка така, що якщо людина професіонал, а я підкреслюю, що в нас всі такі, вона сама вирішить де і з ким їй співпрацювати.

— Чи визначилися Ви із Вашою командою? Зокрема, хто буде проректорами?

— Поки я один. Тому що це питання доволі складне з багатьох причин. Перше – ці люди працюють на своїх місцях. Якщо вони їх залишать, то той фронт робіт, які вони виконують буде незавершеним. Це буде несправедливо. Зараз такий час, звісно, що ми можемо проґавити свій шанс залучити більше студентів, але інших шляхів немає.

Наразі проректори будуть працювати до 31.08.23 як виконуючі обов’язки, щоб зрозуміти, наскільки це виходить або не виходить. Не всі мають досвід управлінської та адміністративної роботи. Можливо, будуть протиріччя, ми це розуміємо.

— Дозвольте трохи особисте питання, яке для мене дуже важливе. Чи повернеться журналістика на філологічний факультет? І які ще структурні зміни можуть очікувати університет за вашої каденції?

— Одна із ваших колег, Олена Пермякова, вже теж мені казала: «Іллє Васильовичу, поверніть журналістику до філологів, вони ж писати не вміють!». Насправді, це має бути обговорення, тому що такі думки ходять по Університету. У мене дуже поміркована позиція з цього приводу, але я вислухаю усіх і запропоную те, що я бачу. Я  не здатний зараз приймати такі рішення, бо мені потрібно зрозуміти Університет на тому рівні, який він у мене є. На рівні ректора я його ще не бачив.

Якщо розвивати ваше питання далі, то за вашою логікою, політологію треба повернути на факультет історії та міжнародних відносин. Бо вони на одному факультеті. А чи краще від цього стане ФІМВу? Треба спитати саму кафедру, факультети, куди ми маємо приєднати, чи хочуть вони? Це буде не відкрите голосування, а таємне, тоді ми побачимо реальну картину, як люди до цього ставляться. Я хочу ось такі важливі питання розв'язувати саме таким шляхом, через таємне голосування. Щоб мені потім не дорікали: «Ви нас не чуєте».